Державні програми та концепції

КОНЦЕПЦІЯ НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДІ

МІНІСТЕРСТВО УКРАЇНИ У СПРАВАХ СІМ’Ї, МОЛОДІ ТА СПОРТУ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ УКРАЇНИ

Н А К А З

27.10.2009 N 3754/981/538/49

Про затвердження Концепції

національно-патріотичного

виховання молоді

На виконання статті 7 пункту 2 Указу Президента України від 3 липня 2008 № 616 «Про проведення у 2009 році в Україні Року молоді», статті 7 пункту 1 Плану організації виконання положень Указу Президента України від 3 липня 2008 № 616 «Про проведення у 2009 році в Україні Року молоді», затвердженого Віце-прем’єр-міністром України І. Васюником 11.07.2008 та постанови Кабінету Міністрів України від 28.01.2009 №41 «Про затвердження Державної цільової соціальної програми «Молодь України» на 2009-2015 роки»

НАКАЗУЄМО:

1. Затвердити Концепцію національно-патріотичного виховання молоді (додається).

2. Міністерству України у справах сім'ї, молоді та спорту, Міністерству освіти і науки України, Міністерству оборони України та Міністерству культури і туризму України, в межах компетенції:

- довести до відома керівників відповідних структурних підрозділів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, навчальних закладів, інших установ, підприємств, організацій Концепцію, затверджену цим наказом.

- забезпечити у межах бюджетних призначень щорічне проведення обласних, міських, районних заходів з метою утвердження патріотизму, духовності, моральності та формування загальнолюдських цінностей молоді.

3. Міністерству оборони України та Міністерству культури і туризму України в межах компетенції інформувати щороку до 1 грудня, починаючи з 2009 року, Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту про проведену роботу.

4. Контроль за виконанням наказу покласти на заступників Міністра у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністра освіти і науки України, Міністра оборони України та Міністра культури і туризму України відповідно до розподілу функціональних обов’язків.

5.Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

Міністр України у справах сім’ї,

молоді та спорту Ю.О. Павленко

Міністр освіти і науки

УкраїниІ.О. Вакарчук

Т.в.о. Міністра оборони України  В. В. Іващенко

В.о. Міністра культури і туризму

України В.М. Андріанов

ЗАТВЕРДЖЕНО

НАКАЗ

Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту,

Міністерства освіти і науки України,

Міністерства оборони України,

Міністерства культури і туризму України

27.10.2009 № 3754/981/538/49

КОНЦЕПЦІЯ НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДІ

Становлення української державності, побудова громадянського суспільства, інтеграція України у світове та європейське співтовариство передбачають орієнтацію на Людину, її духовну культуру й визначають основні напрями виховної роботи з молоддю та модернізації навчально-виховного процесу.

Ідеалом виховання виступає різнобічно та гармонійно розвинений національно свідомий, високоосвічений, життєво компетентний громадянин, здатний до саморозвитку та самовдосконалення.

Головною домінантою національно-патріотичного виховання молоді є формування у особистості ціннісного ставлення до навколишньої дійсності та самої себе, активної за формою та моральної, за змістом, життєвої позиції.

В основу системи національно-патріотичного виховання покладено ідею розвитку української державності як консолідуючий чинник розвитку суспільства й нації в цілому. Форми й методи виховання базуються на українських народних традиціях, кращих надбаннях національної та світової педагогіки й психології.

Сьогодні сформоване соціальне замовлення на ефективні виховні системи й технології. Зростає увага до виховання засобами музеїв, театральної педагогіки, дитячого та юнацького спорту. Створюються реальні умови для прояву творчих здібностей молодих людей. Сучасна молодь добреінформована щодо процесів в різних сферах науки, техніки, соціального життя; динамічно оволодіває сучасними комунікаційними технологіями.

Усе це створює сприятливі умови для розвитку національно-патріотичного виховання як пріоритетної сфери соціального життя країни, підвищення його статусу та розвитку потенціалу, досягнення якісно нових результатів у духовно-моральному, патріотичному, трудовому, художньо-естетичному, екологічному вихованні підростаючого покоління.

Сучасний етап розвитку України особливо потребує від органів державної влади та суспільних інституцій здійснення системних заходів, спрямованих на національно-патріотичне виховання молоді, зокрема з огляду на потребу підготовки потенційних кандидатів для прийняття на державну, військову службу.

Концепція розроблена на виконання Указу Президента України від 03.07.2008 № 616/2008 «Про проведення у 2009 році в Україні Року молоді», з урахуванням норм Указу Президента України від 25.10.2002 № 948 «Про затвердження Концепції допризовної підготовки і військово-патріотичного виховання молоді», Постанови Верховної Ради України від 22.05.2003 № 865 „Про заходи Кабінету Міністрів України щодо захисту національних інтересів держави у сферах національно свідомого і патріотичного виховання молодого покоління та забезпечення умов його розвитку" та пропозицій центральних, місцевих органів виконавчої влади та молодіжних громадських організацій.

1. Мета та завдання Концепції національно-патріотичного виховання молоді

Мета Концепції національно-патріотичного виховання (далі -Концепція) полягає у створенні методологічних засад для системної і цілеспрямованої діяльності органів державної влади і громадськості щодо виховання молодої людини — патріота України, готового самовіддано розбудовувати її як суверенну, демократичну, правову і соціальну державу, виявляти національну гідність, знати і цивілізовано відстоювати свої громадянські права та виконувати обов’язки, сприяти громадянському миру і злагоді в суспільстві, бути конкурентоспроможним, успішно самореалізуватисяв соціумі як громадянин, сім'янин, професіонал, носій української національної культури.

Національно-патріотичне виховання є складовою загального виховного процесу підростаючого покоління, головною метою якого є набуття молодими громадянами 14-35 річного віку соціального досвіду, готовності до виконання громадянських і конституційних обов'язків, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури взаємин, формування особистісних рис громадянина Української держави, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, інтелектуальної, правової, трудової, екологічної культури.

Здійснення системного національно-патріотичного виховання є однією з головних складових національної безпеки України.

Національно-патріотичне виховання формується на прикладах історії становлення Української державності, українського козацтва, героїки визвольного руху, досягнень у галузі політики, освіти, науки, культури і спорту.

Національно-патріотичне виховання включає в себе соціальні, цільові, функціональні, організаційні та інші аспекти, охоплює своїм впливом усі покоління, пронизує всі сторони життя: соціальну-економічну, політичну, духовну, правову, педагогічну, спирається на освіту, культуру, науку, історію, державу, право.

Це передбачає визначення і реалізацію першочергових і перспективних заходів, спрямованих на формування громадсько активної життєвої позиції молодих громадян, психологічної готовності до добровільного вступу на державну, військову службу та зразкове виконання службових обов'язків.

Концепція передбачає створення цілісної системи національно-патріотичного виховання молоді шляхом реалізації таких виховних завдань:

–забезпечення сприятливих умов для самореалізації особистості в Україні відповідно до її інтересів та можливостей;

–виховання правової культури, поваги до Конституції України, Законів України, державної символіки — Герба, Прапора, Гімну України та історичних святинь;

–сприяння набуттю молоддю соціального досвіду, успадкування

духовних та культурних надбань українського народу;

–формування мовної культури, оволодіння та вживання української мови як духовного коду нації;

–формування духовних цінностей українського патріота: почуття патріотизму, національної свідомості, любові до українського народу, його історії, Української Держави, рідної землі, родини, гордості за минуле і сучасне на прикладах героїчної історії українського народу та кращих зразків культурної спадщини;

–відновлення і вшанування національної пам’яті;

– утвердження в свідомості громадян об'єктивної оцінки ролі українського війська в українській історій, спадкоємності розвитку Збройних Сил у відстоюванні ідеалів свободи та державності України і її громадян від княжої доби, Гетьманського козацького війська, військ Української народної республіки, Січових стрільців, Української повстанської армії до часів незалежності;

–формування психологічної та фізичної готовності молоді до виконання громадянського та конституційного обов'язку щодо відстоювання національних інтересів та незалежності держави, підвищення престижу і розвиток мотивації молоді до державної та військової служби;

–відродження та розвиток українського козацтва як важливої громадської сили військово-патріотичного виховання молоді;

–забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, людей похилого віку, турбота про молодших та людей з особливими потребами;

–консолідація діяльності органів державного управління та місцевого самоврядування, навчальних закладів, громадських організацій щодо національно-патріотичного виховання;

– сприяння діяльності установ, навчальних закладів, організацій, клубів та осередків громадської активності, спрямованих на патріотичне виховання молоді;

– підтримання кращих рис української нації — працелюбності, прагнення до свободи, любові до природи та мистецтва, поваги до батьків та родини;

– створення умов для розвитку громадянської активності, професіоналізму, високої мотивації до праці як основи конкурентоспроможності громадянина, а відтак, держави,

–сприяння розвитку фізичного, психічного та духовного здоров'я; задоволення естетичних та культурних потреб особистості;

–виховання здатності протидіяти проявам аморальності, правопорушень, бездуховності, антигромадської діяльності;

–створення умов для посилення патріотичної спрямованості телерадіомовлення та інших засобів масової інформації при висвітленні подій та явищ суспільного життя;

–реалізація індивідуального підходу до особистості та виховання.

2. Принципи національно-патріотичного виховання:

Запорукою ефективності виховного процесу є органічне поєднання системи принципів національно-патріотичного виховання в цілісну систему, яка забезпечує досягнення відповідних результатів - міцно і органічно засвоєних загальнолюдських і українських національних цінностей.

Основними принципами національно-патріотичного виховання є:

принцип національної спрямованості виховання, який передбачає формування у молоді національної свідомості, любові до України, свого народу, шанобливого ставлення до його культури, здатності зберегти свою національну ідентичність, пишатися приналежністю до українського народу, брати участь у розбудові та захисті своєї держави;

принцип культуровідповідності, який передбачає виховання як культуротворчий процес, спрямований на формування базової культури особистості, базуючись на набутому морально-етичному досвіді людства.

принцип гуманізації виховного процесу зосереджує увагу на особистості як вищій цінності.

принцип суб'єкт-суб'єктної взаємодії передбачає, що учасники виховного процесу виступають рівноправними партнерами у процесі спілкування, беруть до уваги точку зору один одного, визнають право на її відмінність від власної, узгоджують свої позиції.

принцип цілісності означає, що виховання організовується як системний педагогічний процес, спрямований на гармонійний та різнобічний розвиток особистості, формування в неї цілісної картини світу, передбачає забезпечення наступності напрямів та етапів виховної роботи.

акмеологічний принцип вимагає орієнтації виховного процесу на вищі морально-духовні досягнення і потенційні можливості особистості, створення умов для досягнення нею життєвого успіху, розвиток індивідуальних здібностей.

принцип особистісної орієнтації означає, що загальні закони психологічного розвитку проявляються у кожної людини своєрідно і неповторно.

принцип життєвої творчої самодіяльності передбачає становлення особистості як творця свого життя, який здатен приймати особисті рішення, і нести за них відповідальність, повноцінно жити і активно діяти, постійно самовдосконалюватися, адекватно і гнучко реагувати на соціальні зміни.

принцип толерантності передбачає інтегрованість української культури в європейський та світовий простір, формування у вихованців відкритості, толерантного ставлення до цінностей, відмінних від національних ідей, до культури, мистецтва, вірувань інших народів, здатності диференціювати спільне та відмінне в різних культурах, сприймати українську культуру, як невід'ємну частину загальнолюдської.

3. Шляхи реалізації концепції національно-патріотичного виховання молоді

3.1. Розроблення та удосконалення нормативно-правової бази патріотичного виховання молоді:

–підготовка нормативно-правових актів з питань національно-патріотичного виховання молоді, внесення відповідних змін до законодавства;

–підготовка цільових програм національно-патріотичного спрямування з метою поліпшення вивчення української мови, історії, культури; сприяння розвитку професіоналізму, громадянської активності; популяризації здорового способу життя; підвищення престижу та привабливості державної та військової служби;

–визначення механізмів економічного стимулювання суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють підтримку заходів громадських організацій, спрямованих на патріотичне виховання молоді;

– розроблення порядку державного фінансування заходів, спрямованих на національно-патріотичне виховання молодих людей;

–розроблення положень про державні нагороди та відзнаки для вихователів, наставників за успіхи у патріотичному вихованні молоді.

3.2 Активізація діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування та громадських організацій у сфері національно-патріотичного виховання молодого покоління:

–координація діяльності органів виконавчої влади всіх рівнів, місцевого

самоврядування, навчальних і культурно-просвітницьких закладів, громадських організацій;

– забезпечення наступності та системності національно-патріотичного виховання;

– забезпечення проведення заходів, спрямованих на утвердження в свідомості громадян об'єктивної оцінки ролі українського війська в українській історій, спадкоємності розвитку збройних сил в відстоюванні ідеалів свободи та державності України і її громадян;

–втілення планів дій, спрямованих на реалізацію молоддю інтелектуальних та творчих проектів на благо України, поліпшення професійної орієнтації, розвиток мотивації до праці;

–залучення юнаків і дівчат до вивчення культури, історії України, пропагування кращих здобутків національної культурної і духовної спадщини, підтримка професійної та самодіяльної художньої творчості, діяльності творчих об'єднань, клубів за інтересами, фольклорних колективів;

–активне залучення до патріотичного виховання молоді діячів сучасної культури, мистецтва, науки, спортсменів;

–забезпечення активної участі молоді в заходах національно-патріотичного спрямування, у тому числі, приурочених загальнодержавним святам;

– залучення молоді до участі у державотворчому процесі, громадському русі задля розвитку політичної культури;

– популяризація молодіжного внутрішнього туризму, популяризація пам’яток української історії, культури та природи, історичних місць та подій, етнографії та життєписів відомих діячів;

–забезпечення проведення заходів спортивної підготовки, фізичного виховання, спрямованих на утвердження здорового способу життя молодих громадян та створення відповідних умов;

–сприяння розширенню контактів української молоді з закордонними українцями;

–удосконалення системи підготовки та перепідготовки кадрів, що займаються питаннями патріотичного виховання дітей та молоді;

–сприяння роботі клубів за місцем проживання, центрів патріотичного виховання, позашкільних закладів та інших організацій, які здійснюють заходи з патріотичного виховання молоді;

– розроблення та реалізація планів дій та програм з патріотичного виховання молоді місцевими органами державної влади та органами місцевого самоврядування разом з інституціями громадянського суспільства.

3.3 Інформаційне забезпечення національно-патріотичного виховання молоді:

–розширення інформування молоді про заходи з відновлення та вшанування національної пам’яті;

–організація у теле-, радіопрограмах і в пресі постійно діючих рубрик, що популяризують українську історію, мову та культуру, досвід роботи з національно-патріотичного виховання різних соціальних інституцій;

–недопущення пропаганди в засобах масової інформації культу насильства, жорстокості і бездуховності, поширення порнографії та інших матеріалів, що підривають суспільну мораль та національні духовні цінності, заперечують суверенність Української Держави ;

–підтримка україномовних молодіжних друкованих засобів масової інформації, теле- та радіопрограм, створення Інтернет-сторінок, що популяризуватимуть українську історію, мову та культуру, досвід роботи з національно-патріотичного виховання;

– виробництво кіно- і відеофільмів, підтримка видання науково-популярної, наукової, художньої літератури національно-патріотичного спрямування.

3.4 Співпраця органів державної влади та органів місцевого самоврядування з громадськими об'єднаннями:

– активне залучення до національно-патріотичного виховання молоді громадських організацій, використання їх досвіду і духовного потенціалу у вихованні патріотів України;

– відродження та розвиток українського козацтва як важливої громадської сили, здатної зробити вагомий внесок у національно-патріотичне виховання молоді, її підготовку до захисту Батьківщини;

– організаційна та фінансова підтримка на конкурсній основі програм, проектів громадських організацій, спрямованих на національно-патріотичне виховання молоді;

– підтримка засобів масової інформації, які діють при молодіжних і дитячих громадських організаціях та висвітлюють питання, спрямовані на національно-патріотичного виховання дітей і молоді;

– посилення громадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади стосовно національно-патріотичного виховання молоді;

– сприяння консолідації і координації діяльності громадських організацій при підготовці і проведенні заходів національно - патріотичного спрямування.

3.5 Посилення ролі родини у процесі національно-патріотичного виховання молоді:

– створення сприятливого умов для життєдіяльності сім'ї, належних умов для фізичного, інтелектуального, морально-естетичного, освітнього та духовного розвитку дітей та молоді назасадах національних традицій, педагогічної науки та кращого світового досвіду;

– підвищення педагогічної культури батьків, зокрема шляхом підготовки науково-популярної таметодичної літератури з питань національно-– патріотичного виховання дітей та молоді у сім'ї, активізація діяльності органів державної влади та громадських структур у цьому напрямі;

– проведення всеукраїнських заходів за участю батьківської громадськості, спрямованих на популяризацію кращого досвіду національно-патріотичного виховання;

– висвітлення у засобах інформації кращого досвіду родинного виховання.

3.6 Формування науково-теоретичних і методичних засад національно-патріотичного виховання молоді:

– здійснення заходів щодо розширення фактографічної бази історичних подій, публікація розсекречених архівних документів, видання історичної науково-популярної літератури, довідкових матеріалів про здобутки України за роки незалежності, книг національно-патріотичної спрямованості;

– включення проблематики національно-патріотичного виховання молоді до дослідницьких програм та планів наукових і навчальних закладів;

– підготовка та видання наукових праць, науково-методичних, навчальних посібників і рекомендацій з питань національно-патріотичного виховання молоді;

– розроблення та впровадження програм національно-патріотичного виховання молоді в закладах освіти;

– вивчення потреб молоді, зокрема шляхом проведення соціологічних досліджень;

– систематичне проведення наукових конференцій, семінарів з проблем національно-патріотичного виховання молоді;

– створення на базі навчальних закладів експериментальних майданчиків та лабораторій в наукових установах з проблем національно-патріотичного виховання;

– підвищення професійної кваліфікації педагогічних, соціальних працівників, інших фахівців з питань національно-патріотичного виховання, соціального становлення та розвитку молоді.

4. Очікувані результати впровадження Концепції

У результаті впровадження Концепції очікується:

– утвердження патріотизму та національної самосвідомості молоді, поглиблення процесу формування основ гуманістичного світогляду; пріоритетності високих моральних, культурних, національних та загальнолюдських цінностей, що сприятиме зміцненню духовної, моральної єдності суспільства;

– формування в молоді характерних рис патріота: активна підтримка і розвиток Української державності, дотримання Конституції України,

– дбайливе ставлення до національних багатств, рідної природи, готовність до захисту Батьківщини, пошана до історичної пам’яті, любові до рідної культури, мови, національних свят і традицій, збереження та зміцнення власного здоров’я.

– підвищення зацікавленості молоді щодо державної служби та служби у Збройних силах України, її готовності до захисту України, збереження та шанування національної пам’яті.

– збереження стабільності в суспільстві, соціальному та економічному розвитку країни, зміцнення її обороноздатності та безпеки.

– створення ефективної виховної системи національно-патріотичного виховання молоді;

– консолідація зусиль суспільних інституцій у справі виховання підростаючого покоління.

                                   КОНЦЕПЦІЯ

          Державної цільової соціальної програми

            “Молодь України” на 2016-2020 роки

Визначення проблеми, на розв’язання якої спрямована Програма

 Державна цільова соціальна програма “Молодь України” на 2016-2020 роки (далі - Програма) базується на необхідності повноцінного розвитку та самореалізації молоді, що є однією із суспільних цінностей, а соціальна підтримка молоді є одним з основних пріоритетів державної політики.

 Програма ґрунтується на науковому аналізі стану і проблем розвитку української молоді, результатів попереднього етапу реалізації державної політики у молодіжній сфері в Україні, а також враховує програмні вимоги і перспективи, визначені Стратегією розвитку державної молодіжної політики на період до 2020 року, схваленою Указом Президента України від 27 вересня 2013 р. № 532, планом заходів з імплементації Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, на 2014-2017 роки, затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 р. № 847 (Офіційний вісник України, 2014 р., № 77, ст. 2197), Стратегією сталого розвитку “Україна - 2020”, схваленою Указом Президента України від 12 січня 2015 р. № 5, документами Європейського Союзу та Ради Європи, що регламентують європейські засади розвитку молодіжної політики.

 Програма побудована з урахуванням вікових меж молоді від 14 до 35 років включно, у тому числі дітей віком від 14 до 18 років.

 Проблемами, які потребують розв’язання, є:

 несистемний характер формування у молодих людей громадянської позиції та національно-патріотичної свідомості;

 відсутність у молоді мотивів та навичок до самостійного отримання знань;

 низький рівень зайнятості молоді на ринку праці за обраною професією та практичних вмінь і навичок молодих фахівців;

 складність та тривалість переходу молоді від навчання до стабільної та задовільної роботи;

 повільні темпи розвитку підприємництва серед молоді;

 недстатнє використання інноваційного потенціалу молоді;

 низька якість загальної середньої освіти молоді;

 високий рівень захворюваності та смертності молоді, слабка мотивація до дотримання молодими людьми здорового і безпечного способу життя, недостатній рівень знань та навичок молоді у галузі безпеки життєдіяльності;

 недостатнє набуття молодими людьми знань, умінь та навичок поза системою освіти з метою підвищення конкурентоспроможності молоді на ринку праці;

 низький рівень професійної орієнтації молоді;

 відсутність сталої тенденції до зниження рівня злочинності у молодіжному середовищі, насильства та системної роботи у сфері їх профілактики;

 низький рівень забезпечення молодих сімей житлом;

 низький рівень організації та культури молодіжного дозвілля;

 слабка інтегрованість української молоді у європейське та світове молодіжне співтовариство.

 Слід зазначити, що подібні проблеми виникають і в інших іноземних державах. Наприклад:

 за інформацією Євростату, у державах ЄС у 2008 році щоденно курили 31 відсоток молодих чоловіків та 20 відсотків молодих жінок (віком 15-29 років). В Україні цей показник серед молоді становив 29,3 відсотка (чоловіки - 41,5, жінки - 16,4 відсотка);

 рівень безробіття серед молоді віком 15-24 роки у державах ЄС у 2014 році становив 21,9 відсотка. В Україні у 2014 році цей показник серед молоді віком 15-24 роки становив 23,1 відсотка (серед молоді віком 15-34 роки - 13,5 відсотка). В окремих державах ЄС рівень безробіття у 2014 році серед молоді віком 15-24 роки становив: Іспанії - 53,2 відсотка, Греції - 52,4, Італії - 42,7, Португалії - 34,8 відсотка;

 за даними Світового банку та рейтингу “Ведення бізнесу” (Doing Business), Україна посідає 96-е місце з 189 держав (2015 рік).

 Отже, існує потреба у впровадженні більш прагматичної та обґрунтованої політики у молодіжній сфері, що означає підготовку молоді як суспільно активних громадян, здатних до життя у самоорганізованій громаді та суспільстві.

Аналіз причин виникнення проблеми та обґрунтування необхідності її розв’язання програмним методом

 Об’єктивними причинами виникнення зазначених проблем є:

 відносно низький рівень соціально-економічного розвитку та обмежені матеріальні ресурси держави;

 негативний вплив на суспільство сили інерційного розвитку, пов’язаного із застарілими методами адміністративно-командного управління, тоталітарною ідеологією;

 нерозвиненість інститутів громадянського суспільства, відсутність механізму залучення молоді і творчого запозичення позитивного зарубіжного досвіду та узгодження національної молодіжної політики з молодіжною політикою ЄС.

 Суб’єктивними причинами є:

 незадовільний рівень дотримання українським суспільством законодавства внаслідок низької політичної та правової культури;

 слабка координація і взаємодія органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інститутів громадянського суспільства та роботодавців, профспілок, міжнародних організацій у галузі реалізації державної політики у молодіжній сфері;

 відсутність повноцінного механізму формування та реалізації державної політики у молодіжній сфері і налагодження зв’язку між управлінськими структурами і молодіжним середовищем; низький рівень поінформованості молоді про державну політику в молодіжній сфері.

 Державна політика у молодіжній сфері потребує удосконалення з метою приведення у відповідність з потребами молоді та українського суспільства.

 Таким чином, для розв’язання зазначених проблем необхідно провести системний аналіз можливостей та потреб молоді, здійснити перехід до відкритої моделі державної політики у молодіжній сфері в Україні, в якій молоді люди зможуть осмислено брати участь у прийнятті рішень, що впливають на їх життя, та забезпечити здійснення заходів відповідно до пріоритетів Програми, а також необхідних для розвитку навичок та здібностей молоді.

 Наведене обумовлює необхідність розроблення єдиної та цілісної Програми для молоді.

 Порівняно з попередніми програмними документами представлена Програма містить дієвий механізм її виконання та критерії визначення ефективності її імплементації.

Мета Програми:

 Метою Програми є створення сприятливих умов для розвитку і самореалізації української молоді, формування її громадянської позиції та національно-патріотичної свідомості.

 Виконання Програми забезпечить збільшення у 2020 році до 50 відсотків порівняно з 2015 роком (13,8 відсотка) чисельності молоді, яка візьме участь у молодіжних програмах та заходах, спрямованих на розв’язання актуальних проблем молоді. Водночас питома вага активної участі українського суспільства у національно-патріотичних заходах у 2020 році становитиме 25 відсотків.

Визначення оптимального варіанта розв’язання проблеми на основі порівняльного аналізу можливих варіантів

 Існує два варіанти розв’язання проблеми.

 Перший варіант полягає у застосуванні традиційного механізму організації роботи з молоддю - на основі діючої управлінської вертикалі: центральні органи виконавчої влади - структурні підрозділи з питань молоді та спорту місцевих держадміністрацій - молодь. Проте така модель, як правило, майже цілком орієнтована на розв’язання проблем за рахунок бюджетних коштів, нівелює управлінську роль молодіжних громадських об’єднань, обмежує активність органів місцевого самоврядування.

 Другий (оптимальний) варіант передбачає формування оновленого механізму організації роботи з молоддю, в основі якого є поєднання управлінської вертикалі з інститутами громадянського суспільства: молодіжними та дитячими громадськими організаціями, організаціями, що співпрацюють з волонтерами та молоддю. Зазначений варіант також передбачає: піднесення ролі молоді у суспільно-політичному житті держави та становлення її як одного із ключових суб’єктів державної політики у молодіжній сфері; дієву співпрацю із залученням громадянського суспільства; органічне поєднання в ціннісних орієнтаціях молоді громадянської позиції та патріотизму; фінансування заходів з виконання Програми за рахунок державного, місцевого бюджетів, надходжень від донорських та благодійних фондів; створення умов для розширення соціальних гарантій молоді; підвищення рівня доступу молоді до якісної освіти та працевлаштування на перше робоче місце.

 Оптимальний варіант виконання Програми ґрунтується на системі загальноєвропейських принципів: відкритості, рівності можливостей, реалістичності Програми, дієвому та відповідальному підході, а також безпосередньому залученні молоді до її виконання.

Шляхи і способи розв’язання проблеми, строк виконання Програми

 З метою раціонального використання ресурсів Програма передбачає концентрацію зусиль на шести пріоритетах:

 Пріоритет 1. Формування громадянської позиції і національно-патріотичне виховання - здійснення заходів, спрямованих на відродження національно-патріотичного виховання, утвердження громадянської свідомості і активної життєвої позиції молоді.

 Пріоритет планується реалізувати за такими напрямами:

 “Молодь у злагоді із законом”. Мета: посилення профілактики правопорушень у процесі підвищення рівня правових знань, правової культури та правової поведінки молоді;

 “Патріот”.

Мета: формування патріотичної свідомості молоді, зокрема у навчальних закладах і у молодіжному середовищі, шляхом розвитку історичної пам’яті; популяризація української культури і народних традицій; усвідомлення національної своєрідності; залучення молоді до суспільно значущої діяльності;

 “Гідність і толерантність”.

Мета: виховання у молоді почуття особистої та національної гідності, подолання комплексів меншовартості, формування шанобливого ставлення до внеску національних меншин у державотворчі процеси України;

 “Охорона навколишнього природного середовища”.

Мета: формування бережливого ставлення до навколишнього природного середовища;

 “Культура і духовність”.

Мета: підтримка ініціатив молоді, створення умов для її творчого і духовного розвитку, інтелектуального самовдосконалення.

 Пріоритет 2. Здоровий спосіб життя молоді - здійснення заходів, спрямованих на популяризацію та утвердження здорового і безпечного способу життя та культури здоров’я серед молоді.

 Пріоритет планується реалізувати за двома напрямами:

 “У здоровому тілі - здоровий дух”.

Мета: підвищення рівня здоров’я молоді, популяризація та утвердження здорового і безпечного способу життя та культури здоров’я серед молоді;

 “У гармонії з собою і світом”.

 Мета: сприяння зміцненню психічного здоров’я молодих людей, формування внутрішньої культури їх взаємин у сім’ї та соціальному середовищі; забезпечення репродуктивного здоров’я молоді, популяризація серед молоді знань з безпеки життєдіяльності.

 Пріоритет 3. Розвиток неформальної освіти - здійснення заходів, спрямованих на набуття молодими людьми знань, навичок та інших компетентностей поза системою освіти, зокрема шляхом участі у волонтерській діяльності.

 Пріоритет планується реалізувати за такими напрямами:

 “Молодіжний працівник”.

Мета: виконання програми підготовки працівників, які працюють з молоддю, із залученням державних службовців молодіжної сфери та представників молодіжних громадських організацій і видача зазначеним працівникам відповідних сертифікатів;

 “Молодіжні центри”

 Мета: проведення аналізу існуючої мережі установ, які працюють з молоддю, та розвиток на їх базі молодіжних центрів, виходячи з потреби конкретного регіону;

 “Молодіжне таборування”.

 Мета: розвиток неформальних форм роботи з молоддю шляхом організації наметових таборів у регіонах України, включаючи їх разове облаштування, без створення стаціонарних закладів;

 “Молодіжний інформаційний та навчальні портали”.

 Мета: здійснення заходів з метою інформаційного забезпечення державної політики у молодіжній сфері та комунікацій молоді у межах України і зарубіжжя;

 “Молодіжний паспорт”.

 Мета: створення європейського інструменту презентації знань, досвіду і кваліфікації молодої особи для підвищення її соціальної мобільності.

 Пріоритет 4. Зайнятість молоді - створення умов та здійснення заходів, спрямованих на працевлаштування молоді (забезпечення первинної і вторинної зайнятості та самозайнятості молоді).

 Пріоритет планується реалізувати за такими напрямами:

 “Профорієнтація”.

Мета: спрямування професійних інтересів молоді за формулою: “інформування - навчання - тестування - залучення”, формування усвідомлених мотивів вибору певного виду діяльності, що забезпечить задоволення матеріальних і духовних потреб молоді;

 “Молодіжне підприємництво”.

Мета: сприяння розвитку молодіжного підприємництва, самозайнятості та ефективного просування молодих людей у підприємницькому середовищі;

 “Волонтер”.

Мета: проведення заходів, спрямованих на залучення молоді до волонтерської діяльності;

 “Сприяння зайнятості”.

Мета: формування та реалізація механізму підвищення рівня зайнятості молоді шляхом сприяння її працевлаштуванню, стажуванню на робочих місцях та залученню до суспільно значущої діяльності як способу забезпечення вторинної зайнятості.

 Пріоритет 5. Житло для молоді - створення умов для забезпечення молоді житлом.

 Пріоритетом передбачається здійснення заходів, спрямованих на забезпечення молоді житлом, насамперед осіб з особливими потребами, молодих сімей, що мають у своєму складі учасників бойових дій, інвалідів війни, а також молодих сімей, один із членів якої загинув (пропав безвісти) або помер внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини, шляхом проведення аналізу законодавства, його удосконалення та ефективного виконання існуючих державних і регіональних програм у цьому напрямі.

 Пріоритет 6. Партнерська підтримка молоді, що проживає на тимчасово окупованій території України, та внутрішньо переміщених осіб - здійснення заходів, спрямованих на соціальне становлення та підтримку молоді з числа внутрішньо переміщених осіб.

 Реалізація проектів в рамках Програми передбачає оновлення механізму державної політики у молодіжній сфері шляхом:

 узгодженої роботи органів виконавчої влади з інститутами громадянського суспільства, установами та закладами, що працюють з молоддю, на державному і місцевому рівні;

 підтримка соціально значущих проектів інститутів громадянського суспільства, зокрема молодіжних та дитячих громадських організацій.

 Координацію міжвідомчої співпраці щодо реалізації державної політики у молодіжній сфері здійснюватиме Мінмолодьспорт.

 Реалізація пріоритетів Програми включає посилення роботи з розвитку міжнародного молодіжного співробітництва, сприяння інтеграції молоді у світову та європейську молодіжну спільноту.

 Процес виконання Програми передбачає здійснення комплексу експертно-аналітичних, організаційних, впроваджувальних і підсумкових оціночних заходів із застосуванням гендерного підходу.

 Строк виконання Програми - з 2016 по 2020 роки.

Очікувані результати виконання Програми, визначення її ефективності

 Виконання Програми дасть змогу:

 збільшити кількість молоді, залученої до програм та заходів, спрямованих на національно-патріотичне виховання та підвищення рівня громадянської свідомості молоді України до 2020 року на 25 відсотків шляхом налагодження системної освітньої, виховної, інформаційної роботи за участю установ, які працюють з молоддю, інститутів громадянського суспільства, молодіжних працівників, волонтерів;

 збільшити до 30 відсотків чисельність молоді, залученої до популяризації та утвердження здорового і безпечного способу життя та культури здоров’я;

 створити цілісну систему неформальної освіти молоді;

 забезпечити підготовку 100 працівників, які працюють з молоддю, із залученням державних службовців молодіжної сфери і представників молодіжних громадських організацій щороку та видачу зазначеним працівникам відповідних сертифікатів;

 забезпечити розвиток молодіжного підприємництва шляхом удосконалення існуючої нормативно-правової бази та систематизації преференцій для молодих підприємців, формування підприємницьких навичок молоді;

 забезпечити надання підтримки молоді у працевлаштуванні та сприяти створенню для неї нових робочих місць;

 підвищити рівень самоорганізації і самоврядування інститутів громадянського суспільства та їх осередків;

 забезпечити залучення молоді до волонтерства як форми суспільно значущої діяльності вторинної зайнятості;

 знизити рівень правопорушень серед молоді до 2020 року на 20 відсотків, активізувавши правову освіту та участь молоді у суспільно значущій громадській діяльності;

 забезпечити ефективне виконання державних і регіональних програм з метою забезпечення молоді житлом, насамперед осіб з особливими потребами, молодих сімей, що мають у своєму складі учасників бойових дій, інвалідів війни, а також молодих сімей, один із членів якої загинув (пропав безвісти) або помер внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини;

 забезпечити інтеграцію української молоді в європейські та світові молодіжні структури;

 збільшити на 25 відсотків чисельність молоді, що бере участь у реалізації проектів ЄС та інших іноземних держав, зокрема програми - “Erasmus +”.

 Оцінка стану виконання Програми проводиться Мінмолодьспортом разом з науковими установами.

 У разі потреби здійснюватиметься перегляд запланованої діяльності, пошук та впровадження більш ефективних способів розв’язання проблеми.

Оцінка фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів, необхідних для виконання Програми

 Видатки на виконання Програми здійснюватимуться за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів та інших не заборонених законодавством джерел.

КОНЦЕПЦІЯ

ПРЕВЕНТИВНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ І МОЛОДІ

В СИСТЕМІ ОСВІТИ 

 І. Обгрунованості проблеми

Проблема превентивності завжди була і є пріоритетною в системі плого-педагогічних, медичних, правових, соціологічних досліджень у різних країнах світу. В Україні ця проблема набуває особливої гостроти, оскільки молодь формується в складних соціокультурних умовах економічних і політичних суперечностей, неврівноваженості соціальних процесів, криміногенності суспільства.

Спостерігається тенденція до загострення соціально-економічних, психолого-педагогічних та медико-біологічних факторів, які детермінують деструктивну поведінку неповнолітніх. Зростає чисельність дітей з порушенням норм поведінки та тих, які відносяться до "групи ризику" і долучаються до раннього алкоголізму, наркоманії, проституції, збільшується питома вага протиправної, агресивної та аутоагресивної поведінки підлітків під впливом алкогольного та наркотичного сп’яніння.

Вивчення сучасної виховної ситуації вказує на неблагополуччя у світі дитинства. Наразі в дитячому середовищі спостерігається нехтування правовими, моральними, соціальними нормами, спад інтересу до навчання і суспільно корисної праці. Особистість сучасних дітей вирізняє не лише прогресуюча відчуженість, підвищена тривожність, духовна спустошеність, цинізм, жорстокість, прояви різних форм насильства та агресії, грубе ставлення до дорослих, низький рівень емоційної прихильності до членів родин, невідвідування навчальних занять, відчуження від шкільного середовища, злочини, скоєні неповнолітніми, а й відбувається інституалізація девіантної поведінки.

Девіантна поведінка дітей і молоді торкається усіх сфер соціального функціонування і проявляється у насильстві та агресії, негативному ставленні до оточення, нездатністю прогнозувати результати своєї поведінки, низькими комунікативними навичками.

Не можна закривати очі на ріст бездоглядності, бродяжництва, наркоманії, злочинності і проституції серед неповнолітніх, явища соціальної дезадаптації підлітків, збільшення числа дітей з девіантною поведінкою.

Про складність ситуації свідчить також погіршення стану здоров’я сучасних дітей і молоді.

Особливе занепокоєння викликає поширення у підлітковому і молодіжному середовищі наркоманії та алкоголізму. Небезпека полягає в тому, що вживання алкоголю і наркотиків стає певною цінністю сучасної молодіжної субкультури, перетворюється в атрибут способу життя.

Деструктивно впливає на життя дітей залежність від азартних ігор, комп’ютера та Інтернету.

Динаміка зростання за останнє десятиліття кількості молодих людей з девіантною поведінкою та урізноманітнення форм девіацій не лише доводять складність, глибину, полімотивованість цієї проблеми, а й підтверджують неефективність здійснюваних превентивних заходів та недосконалість науково-методичного забезпечення превентивного виховання дітей та молоді.

Основними причинами деструктивної поведінки є, зокрема, пси-хологічний дискомфорт, негативні переживання, загальна втрата духовних орієнтирів, девальвація загальнолюдських цінностей, несформованість у значної частини дітей і молоді почуттів терпимості, толерантності, милосердя, честі, совісті, доброти, що викликає у підлітків, юнаків та дівчат апатію, нудьгу, відчуття своєї непотрібності, нерозуміння сенсу життя.

Враховуючи недоліки попередньої практики реалізації профілактичних завдань, основна увага має бути спрямована на вироблення нової філософії виховання, на підвищення наукового рівня теорії, методології та педагогічної технології превентивного виховання, визначення шляхів посилення педагогічної майстерності у здійсненні превентивної роботи, вдосконалення традиційних і нетрадиційних форм і методів, побудову нових стратегій даного напряму виховання. Така превентивна діяльність має здійснюватись з урахуванням ситуації життєдіяльності дітей і молоді, наявних у суспільстві ресурсів, можливостей коштів державного бюджету, а також міжнародних програм і фондів.

Створення цілісної системи превентивного виховання неповнолітніх диктується:

- потребами суспільства в збереженні й розвитку соціально активної, здорової особистості;

- потребою молодої особистості в реалізації прагнень до соціально орієнтованого способу життя;

- соціальною необхідністю створення для учнів умов реалізації особистих прагнень та здійснення їх прав і свобод, у тому числі й для захисту від схильності до проявів деструктивної поведінки;

- гуманним ставленням і необхідністю допомоги дітям і молоді, які опинилися у кризовій життєвій ситуації.

При цьому слід враховувати те, що у зв’язку зі змінами суспільного розвитку і їх впливом на особистість, збільшуватиметься питома вага превентивного виховання в структурі загальної виховної діяльності суспільства.

Концепція превентивного виховання побудована на відмові від методологічної ортодоксальності й переході до новітніх гуманістичних психолого-педагогічних технологій, спрямованих на допомогу особистості у вирішенні нею як індивідуальних, так і колективних проблем на основі соціально значущої системи цінностей.

Концепція сприятиме формуванню нової філософії державної соціальної політики у сфері протидії негативним явищам та створенню нормативної бази на підтримку і захист дітей та молоді.

З огляду на вищезазначене, можемо констатувати, що превентивне виховання набуває сьогодні особливої значущості й виникає гостра потреба у переосмисленні його концептуальних засад та визначенні стратегічних дороговказів його розвитку в системі освіти України.

Актуальність розроблення Концепції розвитку превентивного виховання зумовлена також реформуванням усіх рівнів системи освіти України, які торкаються концептуальних основ виховного процесу, змісту, форм, методів, технологій, показників результативності виховної діяльності та спонукають пошуки нових підходів до виховання молодих людей ХХІ століття.

Концепція містить основні положення, що стосуються організації та здійснення превентивного виховання в освітньому середовищі навчальних закладів, сприяє найповнішій реалізації в Україні Конвенціїї ООН про права дитини і створенню сприятливих умов для фізичного, психічного, духовного,  соціального здоров’я дітей та молоді, їх соціального захисту.

Мета Концепції полягає у:

-          визначенні сучасних теоретичних засад превентивного виховання (мети, завдань, підходів, принципів, основних напрямів, змісту, технологій);

-         створенні організаційних, науково-методичних, кадрових, інформаційних, ресурсних умов, які забезпечують інтеграцію превентивної діяльності, сприяють виробленню відповідної політики, підвищенню соціального статусу превентивного виховання у  навчальних закладах.

Завданнями Концепції є:

-         зміцнити й розвинути виховні функції навчальних закладів;

-         підвищити статус превентивного виховання в системі освіти;

-         актуалізувати важливість розвитку виховних систем навчальних закладів; створення регіонального, районного, місцевого превентивного виховного простору;

-         створити систему моніторингу превентивного виховання;

-         розширити склад суб’єктів превентивного виховання, посилити координацію їх дій та впливу

2. Сутність, мета і завдання превентивного виховання

Термін "превентивний" розглядається нами як "попереджувальний" /запобіжний, охоронний, захисний/ і стосується профілактики девіантної  поведінки, алкоголізму, наркоманії, СНІДу, способу життя, який веде до хвороб, знецінення сенсу життя.

Превентивне виховання – це комплексний цілеспрямований вплив на особистість у процесі її активної динамічної взаємодії із соціальними інституціями, спрямованої на фізичний, психічний, духовний, соціальний розвиток особистості, формування здорового способу життя, навичок відповідальної поведінки, вироблення в неї імунітету до негативних впливів соціального оточення, профілактику асоціальних проявів у поведінці дітей і молоді, позитивне бачення життя.

Детермінована об’єктивними і суб’єктивними факторами, превентивна діяльність є самостійним спеціалізованим педагогічним процесом, має свою мету, принципи, зміст, форми і методи та використовує елементи правоохоронної, правової, медико-оздоровчої роботи.

Превентивне виховання – це цілеспрямована система економічного, правового, психолого-педагогічного, соціально-медичного, освітнього, інформаційно-освітнього та організаційного змісту, спрямованих на формування позитивних соціальних установлень, запобігання вживанню психоактивних речовин, відвернення суїцидів та формування навичок безпечних статевих стосунків. Воно є пріоритетним напрямом діяльності держави, всіх виховних інституцій і здійснюється в інтересах дитини і молодої людини, суспільства.

Превентивна робота проводиться з дітьми і молоддю до завершення навчання у вищих навчальних закладах, починаючи від дошкільного періоду, з метою попередження відхилень у поведінці, хто перебуває у несприятливих умовах виховання, хто став на шлях асоціальної і протиправної поведінки.

Превентивність має бути складовою будь-якої соціально-педагогічної дії, оскільки превентивний процес суттєво посилює позитивний потенціал суб’ектів взаємодії.

Система превентивного виховання будується на теоретико-методологічних засадах особистісно орієнтованого гуманістичного підходу до особистості на основі Конвенції про права дитини, інших міжнародних актів і рекомендацій щодо становища дітей і молоді, у відповідності до Національної програми виховання дітей та учнівської молоді, а також до національних програм протидії зловживанню наркотичних засобів, профілактики захворюваності на СHІД, боротьби зі злочинністю тощо.

Мета превентивного виховання полягає у досягненні сталої відповідальної поведінки, сформованості імунітету до негативних впливів соціального оточення. Вона може розглядатися поліаспектно.

·        Педагогічний аспект превентивної діяльності полягає у сформованості такої позиції особистості, яка конкретизується культурою цінностей, самоактуалізацією, свідомим вибором моделей просоціальної поведінки.

· оціальний аспект передбачає об’єднання зусиль суб’єктів превентивної діяльності на міжгалузевому рівні, спрямованих на узгоджену і своєчасну реалізацію попереджувальних заходів, нейтралізацію і поступове усунення детермінантів, що викликають негативні прояви .

• Психологічний аспект превентивної діяльності передбачає диференційований індивідуально-психологічний, статево-віковий підходи до виявлення генезису деструктивних проявів у поведінці особистості й розробку науково обгрунтованих програм соціалізації та корекції девіацій.

·              Правовий аспект полягає в охороні й захисті прав особистості, формуванні правової культури.

Основні завдання превентивного виховання дітей і молоді:

– створити умови для формування позитивних якостей особистості в процесі різноманітних видів трудової, навчальної, позашкільної й іншої діяльності, що сприяють інтелектуальному, морально-етичному, естетичному     розвитку, виробленню стійкості до негативних впливів середовища;

– забезпечити соціально-психологічну, педагогічно зорієнтовану діяльність на запобігання залучення дітей і молоді до негативних ситуацій;

– надавати комплексну психолого-педагогічну та організовувати медико-соціальну допомогу тим молодим особистостям, які її потребують;

– забезпечити адекватну соціальну реабілітацію дітей і молоді, які вчинили протиправні дії або зловживають психоактивними речовинами;

– стимулювати дітей і молодь до здорового способу життя і позитивної соціальної орієнтації, сприяти розвитку здоров’язбережувального  навчально-виховного процесу, навчанню з раннього віку навичкам відповідальності за власне життя і здоров’я;

– сприяти виробленню інтегрованих міждисциплінарних підходів при підготовці спеціалістів /педагогів, психологів, медиків, соціологів, юристів, соціальних працівників/, батьків та ін. до превентивної роботи з дітьми і молоддю;

– об’єднанню зусиль різних суб’єктів превентивної роботи.

Ключові елементи превентивного виховання в освітньому середовищі містять:

-         просвіту та інформування дітей у сфері прав дитини, здорового способу життя, ВІЛ/СНІДу, інфекцій, що передаються статевим шляхом (ІПСШ), репродуктивного здоров’я, відповідального батьківства;

-         розвиток особистісних ресурсів, життєвої компетентності, вироблення адаптивної стратегії поведінки;

-         формування здорової статево рольової та сімейної ідентифікацій.

Модернізація змісту превентивного виховання ґрунтується на врахуванні позитивних надбань превентивної педагогіки і водночас передбачає істотні зміни, зумовлені сучасними тенденціями суспільного розвитку, має відповідати викликам сьогодення і майбутнього.

Ефективна система превентивного виховання покликана стати запобіжником різних негативних збочень серед школярів, як фізичних, так і духовних. Її оновлення у навчальних закладах відбувається цілісно з урахуванням таких пріоритетів:

-         забезпечення наступності здійснення виховних впливів між дошкільною освітою і початковою школою; початковою школою і основною школою; основною і старшою школами, професійно-технічними і вищими навчальними закладами;

-         психологізація виховного процесу, опора на надійну діагностичну основу, яка є підґрунтям для прийняття і реалізації педагогічно доцільних рішень;

-         вчасне виявлення та корекція негативних психологічних відхилень учнів, здійснення психолого-педагогічного супроводу учнів, які опинились у складній життєвій ситуації;

-         попередження виникнення та поширення в навчальних закладах осередків негативних соціальних явищ (алкоголізму, наркоманії, злочинності, негативної молодіжної субкультури тощо), попередження життєвих криз в учнів, які опинились у складній життєвій ситуації;

-         розвиток життєвої компетентності як інтегративної якості особистості, яка має забезпечити життєстійкість, життєздатність і життєтворчість дітей та молоді.

Превентивне виховання – багатоаспектне і поліфункціональне явище. Важливими аспектами є:

-         педагогічний аспект превентивної діяльності полягає у сформованості такої позиції особистості, яка характеризується культурою цінностей, самоактуалізацією, свідомим вибором моделей просоціальної, відповідальної поведінки;

-         соціальний аспект – передбачає об’єднання зусиль суб’єктів превентивного виховання на міжгалузевому рівні, спрямованих на узгодження і своєчасну реалізацію попереджувальних заходів, нейтралізацію і поступове усунення детермінантів, що викликають негативні прояви;

-         психологічний аспект превентивної діяльності передбачає диференційований індивідуально-психологічний, статево-віковий підходи до виявлення генезису деструктивних проявів у поведінці особистості й розробку науково обґрунтованих програм корекції девіації;

-         рефлексивний аспект або компонент післядії передбачає осмислення того, що відбулося і проектування певних дій у майбутньому.

Основними функціями превентивного виховання є:

- діагностично-прогностична функція, що полягає в аналітичній роботі зі з’ясування причин і умов відхилень у поведінці дітей та молоді; у передбаченні тенденцій їх розвитку; у виявленні шляхів і способів превентивного втручання в соціальну ситуацію розвитку особистості;

- корекційно-реабілітаційна функція, що ставить за мету узгодження виховного процесу з реальними умовами соціалізації дитини і пов’язана з втручанням у негативну ситуацію її розвитку на рівні знань, емоцій, поведінки, використання оптимальної корекційної допомоги, перевиховання та подолання негативних проявів у поведінці, налагодження стосунків для позитивного способу життя;

- освітньо-консультативна функція передбачає використання сучасних технологій надання оптимальної освітньої, консультативної інформації; попередження і нейтралізацію надмірної інформації про види і форми негативних явищ;

- організаційно-методична функція ставить за мету опрацювання і реалізацію міжгалузевих науково-дослідних проектів з проблем превентивного виховання; дослідження соціально-педагогічних та медико-біологічних факторів розвитку схильності неповнолітніх до негативної поведінки та розробку заходів щодо її профілактики; соціально-педагогічних та психолого-педагогічних технологій на базі дошкільних, позашкільних закладів, шкіл, ПТУ, установ реабілітації неповнолітніх та молоді;

- інтегративно-просвітницька функція передбачає збір, обмін, аналіз, адаптацію, узагальнення та впровадження вітчизняного й зарубіжного досвіду превентивного виховання, інтеграцію у світовий превентивний процес в роботі з дітьми і молоддю.

3. Суб’єкти превентивного виховання

·                   вихованці дошкільних, позашкільних, учні загальноосвітніх та професійних навчальних закладів, студенти вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації;

·                   діти і молодь, які перебувають на обліку в правоохоронних чи наркологічних установах;

·                   діти і молодь, соціалізація яких відбувається під впливом негативних явищ /”групи ризику”/;

·                   неповнолітні, які перебувають у закладах соціальної реабілітації, у місцях позбавлення волі або повернулися з них;

·                   діти і молодь, які не мають умов сімейного виховання й опіки /сироти/; з алкоголенаркозалежних родин; батьки яких перебувають у місцях позбавлення волі;

·                   молоді сім’ї, які потребують консультативної допомоги з проблем виховання дітей;

·                   сім’ї, які мають дітей з негативними проявами у поведінці, чи наркозалежних з протиправними вчинками;

·                   педагогічні та науково-педагогічні колективи навчальних закладів (дошкільних, загальноосвітніх, позашкільних, професійно-технічних, вищих);

·                   працівники служб у справах неповнолітніх, центрів соціальних служб для молоді, кримінальної міліції й інших правоохоронних служб, органів, медичних закладів;

·                   працівники засобів масової інформації;

·                   трудові колективи, громадські, благодійні релігійні організації.

4. Функції превентивного виховання

Діагностично-прогностична функція полягає в аналітичній роботі зі з’ясування причин і умов відхилень у поведінці дітей та молоді; у передбаченні тенденцій їх розвитку; у виявленні шляхів і способів превентивного втручання в соціальну ситуацію розвитку особистості.

Корекційно-реабілітаційна функція ставить за мету узгодження виховного процесу з реальними умовами соціалізації дитини і пов’язана з втручанням у негативну ситуацію її розвитку на рівні знань, емоцій, поведінки, використання оптимальної коригувальної допомоги, перевиховання та подолання негативних проявів у поведінці, налагодження стосунків для позитивного способу життя.

Освітньо-консультативна функція передбачає використання сучасних технологій надання оптимальної освітньої, консультативної інформації; попередження і нейтралізацію надмірної інформації про види і форми негативних явищ.

Організаційно-методична функція ставить за мету опрацювання і реалізацію міжгалузевих науково-дослідних проектів із проблем превентивного виховання; дослідження соціально-гігієнічних та медико-біологічних факторів розвитку схильності неповнолітніх до негативної поведінки та розробку заходів щодо її профілактики; відпрацювання медико-біологічних, соціально-педагогічних та психолого-педагогічних технологій на базі навчальних закладів (дошкільних, позашкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних), а також медичних, правоохоронних служб, установ реабілітації неповнолітніх і молоді.

Інтегративно-просвітницька функція передбачає збір, обмін, аналіз, адаптацію, узагальнення та впровадження вітчизняного й зарубіжного досвіду превентивної практики, інтеграцію у світовий превентивний процес в роботі з дітьми.

5. Превентивне виховання дітей і молоді

здійснюється на трьох рівнях:

а/ раннє, або первинне, превентивне виховання /соціально-педагогічна профілактика/,

б/ вторинне превентивне виховання /превентивна допомога і корекція/,

в/ третинне превентивне виховання /адаптація, реабілітація і ресоціалізація/.

Соціально-педагогічна профілактика /первинна профілактика/ - вид превентивної роботи, спрямований на здійснення освітньо-профілактичних заходів та інших педагогічних моделей впливу на особистість з метою попередження різних видів небезпечної поведінки на ранніх стадіях відхилень. Вона грунтується на позитивній педагогічній діяльності, мета якої - своєчасне виявлення та виправлення несприятливих інформаційних, педагогічних, психологічних, організаційних та інших факторів, що зумовлюють відхилення у психологічному та соціальному розвитку дітей і молоді, у їхній поведінці, стані здоров’я. Соціально-педагогічна профілактика здійснюється за місцем проживання, навчання, оздоровлення та дозвілля дітей і молоді.

Зміст соціально-педагогічної профілактики: взаємодія у формуванні знань, умінь, установок та мотивів свідомого вибору просоціальних моделей поведінки; підготовка та розповсюдження превентивної інформації через друковану продукцію, засоби масової інформації, спілкування на рівні міжособистісних стосунків, інші форми соціально-педагогічної роботи; створення на базі Інституту проблем виховання НАПН України ресурсно-аналітичного центру.

Превентивна допомога і корекція – вид психолого-педагогічної та медико-соціальної діяльності, що полягає у допомозі окремим суб’єктам – "групам ризику" /зменшення шкоди, спонукання до прояву самодопомоги тощо/. Це передбачає психолого-педагогічний та соціально-терапевтичний вплив на особистість, навчити, щоб вона сама допомагала собі, розв’язуючи багаточисельні проблеми. що провокують деструктивну поведінку. На цьому рівні є доцільними:

·                   реалізація програм превентивного виховання з "групами ризику" із залученням державних, громадських, релігійних організацій, волонтерів;

·                   патронажна робота з "групами ризику", дітьми і молоддю із неблагополучних сімей з усунення соціально-психологічних передумов деструктивної поведінки;

·                   організація різноманітних форм превентивної освіти за місцем проживання, проведення дозвілля, у зонах відпочинку.

Адаптація, реабілітація та ресоціалізація полягає в реконструкції соціокультурного оточення для різних категорій дітей і молоді, допомозі в спілкуванні, працевлаштуванні та навчанні з метою відновлення втрачених соціальних зв’язків або адаптації в соціальній життєдіяльності. Необхідними заходами такої роботи є:

–                  науково-методичне забезпечення превентивної соціально-терапевтичної роботи у створених притулках та інших спеціалізованих закладах;

–                  співпраця і науково-методична підтримка роботи центрів соціальної адаптації, анонімних наркологічних кабінетів, діагностично-консультативних центрів, служб "Телефонів довіри", до функцій яких входить вирішення проблем негативної поведінки дітей і молоді;

–                  науково-методичне сприяння організації і розвитку співтовариств взаємопідтримки підлітків і молоді;

–                  адаптація і впровадження в систему превентивної роботи вітчизняного і світового досвіду соціальної адаптації та реабілітації.

6. Підходи та принципи превентивного виховання:

Сучасна практика виховання потребує запровадження таких підходів у виховній діяльності з дітьми, які б забезпечували розвиток превентивного виховання в системі освіти.

Методологічним підґрунтям Концепції є такі підходи:

·        аксіологічний;

·        діяльнісний;

·        системний;

·        особистісно-зорієнтований;

·        синергетичний;

·        компетентнісний;

·        середовищний.

Аксіологічний підхід розглядає особистість як унікальну ціннісну систему, в якій постійно виникає можливість самовизначення та самоактуалізації. Підхід підкреслює першорядну важливість ціннісної складової виховної взаємодії педагогів і вихованців і акцентує увагу на тому, що саме цінності визначають мету, зміст і засоби виховання.

Діяльнісний підхід розглядає діяльність як рушійну силу і умову розвитку дитини; визначає можливість особистісного розвитку дитини  лише в рамках тієї чи іншої діяльності, суб’єктом якої вона стає, і пов'язує зміни, що відбуваються в дитині, зі змінами саме в її діяльності. Основна функція діяльності полягає в тому, що в ній набувається соціальний досвід, накопичується досвід ставлення особистості до світу, праці, колективу, людей, до самої себе.

Системний підхід – це методологічна орієнтація профілактичної діяльності як системи, основними ідеями якої є: особистість дитини розвивається в цілісному інтегрованому процесі, в якому всі компоненти (цільовий, змістовий, організаційно-діяльнісний, ціннісно-результативний) взаємопов’язані; розширення кола (батьки, громадські організації, фонди, бізнес-структури тощо) та інтеграція зусиль суб’єктів профілактики сприяє підвищенню ефективності педагогічного впливу. Підхід дозволяє подолати фрагментарність та розпорошеність виховної роботи, об’єднати і посилити педагогічний потенціал різних суб’єктів виховання, підняти виховання на новий якісний рівень.

Особистісно-зорієнтований підхід. Центрує виховні впливи на особистості дитини, сприяє реалізації природного потенціалу особистості; визнає за дитиною права бути самою собою, індивідуальністю; спирається у профілактиці на внутрішній світ дитини, врахування її індивідуальних особливостей, віру в її можливості, розвиток її позитивної «Я-концепції».

Синергетичний підхід. Його основна ідея  підкреслює само організованість  відкритої виховної системи; існування в ній нестабільних станів, які є умовою її стабільного і динамічного розвитку; важливими факторами становлення і розвитку виховної системи є взаємодія системи і середовища.

Компетентнісний підхід акцентує методологічну орієнтацію превентивної виховної діяльності на розвитку життєвих компетенцій, становленні конструктивної життєвої стратегії та виробленні індивідуально-особистісних технологій життєстійкості, життєздатності і життєтворчості особистості у процесі виховання. Основні ідеї компетентісного підходу: профілактично-виховна діяльність як інтерсуб’єктний процес, який має виховувати компетентного учня – суб’єкта життя, суб’єкта життєтворчості.

Виховна практика має вибудовуватися на основі не одного підходу, а декількох. Разом вони складають стратегію превентивної виховної діяльності та обумовлюють вибір тактики дій у конкретній ситуації та в конкретний проміжок часу.

Середовищний підхід тлумачить середовище як засіб виховання і як технологію опосередкованого управління (через середовище) процесом формування і розвитку дитини, а не просто як умову чи фактор. Він є особливим способом пізнання і розвитку особистості дитини, системою взаємодії з середовищем, яка перетворює його на засіб діагностики, проектування і продукування виховного результату. Середовищний підхід забезпечує створення простору, у якому, завдяки цілеспрямованій превентивно-виховній діяльності уможливлюється розвиток соціальності індивіда задля його ефективного соціального становлення і перетворення на суб’єкт соціального розвитку самого себе і соціуму.  

Повноцінна реалізація зазначених вище підходів забезпечується дотриманням принципів превентивного виховання, які є тими вихідними концептуальними позиціями, що випливають з головної мети й цілей освітньої системи, зумовлюють педагогічну стратегію організації превентивного виховного процесу, його зміст, характер взаємодії вчителів і учнів, вибір методів і прийомів виховного впливу, роль самих вихованців як суб’єктів і об’єктів цього процесу.

Основними принципами превентивного виховання у сучасному навчальному закладі є наступні:

- принцип гуманістичної орієнтації превентивного виховання зосереджує увагу педагога на дитині як на вищій цінності, враховує її вікові та індивідуальні особливості, не форсує її розвитку, допомагає дитині розробити індивідуальну программу, стимулює відповідальне ставлення до своєї поведінки, діяльності, спілкування, життєвих виборів;

- принцип врахування вікових, гендерних та індивідуальних особливостей дітей у вихованні передбачає, що виховання повинно узгоджуватися із загальними законами людського розвитку і вибудовуватися відповідно статі, віку та інших індивідуальних особливостей дитини;

- принцип стратегічної цілісності – визначає єдину цілісну стратегію превентивної діяльності навчального закладу; передбачає наступність у реалізації превентивного виховання на різних освітніх рівнях; що охоплює всі сфери життєдіяльності дітей та учнівської молоді; здійснюється різними соціальними інститутами у навчальній і позанавчальній діяльності;

- принцип наступності у вихованні вказує на безперервність процесу превентивного виховання (як на рівні поколінь, так і на рівні системи освіти), на необхідність особистісного присвоєння вихованцями культурно-історичних цінностей, моральних норм і традицій українського народу;

 - принцип виховання в колективі підкреслює, що виховання, здійснюючись в дитячо-дорослих спільнотах різного типу, дає вихованцям позитивний досвід соціального життя і створює сприятливі умови для позитивно спрямованих самопізнання, самовизначення та самореалізації;

- принцип технологізації передбачає науково обґрунтовані дії педагога та відповідно організовану ним діяльність дітей, підпорядковані досягненню спеціально спроектованої системи профілактичних цілей, що узгоджуються з психологічними механізмами розвитку особистості та ведуть до кінцевої мети превентивного виховання;

- принцип індивідуалізації полягає у визначенні індивідуальної траєкторії соціального розвитку кожної дитини, виокремлення спеціальних завдань, що відповідають її особливостям, включення дітей у різні види діяльності; розкриття потенціалу особистості як у навчальній, так і у позанавчальній роботі; надання можливостей кожній дитині для самореалізації і саморозкриття; здійснення моніторингу змін індивідуальних якостей дитини;

- принцип соціальної адекватності потребує відповідності змісту і засобів превентивного виховання соціальній ситуації розвитку дитини, врахування і використання різноманітних факторів соціального середовища;

- принцип соціального загартування дітей (М.Рожков) передбачає включення дітей у ситуації, які потребують вольових зусиль для подолання негативного впливу соціуму, розвитку духовних і морально-вольових якостей;

- принцип проектування та конструювання превентивного виховного простору. Превентивний виховний простір – це результат творчої та інтегральної діяльності вчителів та учнів, спрямований на створення спільного ціннісно-нормативного укладу життя школи: це простір можливостей, динамічна система взаємопов’язаних педагогічних подій, які становлять основу життєдіяльності закладу, спрямованих на особистісний розвиток учня, набуття ним життєвої компетентності.

- принцип соціального партнерства у вихованні орієнтує всіх суб’єктів виховання на рівноправне співробітництво, пошук порозуміння, досягнення консенсусу та оптимізацію відносин в інтересах розвитку особистості і суспільства;

 - принцип державно-громадського управління освітою передбачає поділ повноважень і консолідацію зусиль органів державної влади і громадських інститутів у вирішенні проблем виховання підростаючого покоління.

Зазначені принципи утворюють певну систему. Кожен принцип, як важлива складова системи, взаємопов’язаний з іншими. Їх поєднання є запорукою ефективності превентивного виховання.

Основним результативним критерієм превентивного виховного процесу в навчальних закладах має стати формування життєвої компетентності особистості, здатної до самостійного життя й діяльності в сучасному суспільстві як Громадянин, Професіонал, Сім’янин, Носій культури. Під цим кутом зору повинні розглядатися результати превентивної виховної діяльності.

·                   принцип комплексності забезпечує реалізацію Концепції превентивного виховання у поєднанні з діяльністю інших суб'єктів профілактичної роботи;

·                   принцип системності передбачає узгодженість, послідовність, взаємозв'язок усіх рівнів профілактичної роботи та погодження відомчих програм з програмами інших суб’єктів цієї діяльності зі стратегічних питань;

·                   принцип науковості забезпечує науковість аналізу ситуацій, доцільність вибору форм, методів, прийомів реалізації програм спеціалістами відповідних галузей знань;

·                   принцип інтеграції передбачає зближення і поглиблення взаємодії вітчизняних і закордонних превентивних програм;

·                   принцип мобільності дає можливість оперативно модифікувати завдання, форми і методи превентивного виховання залежно від умов і змінювати сфери впливу;

·                   принцип наступності означає розгортання превентивних програм з використанням набутого досвіду;

·                   принцип конкретності зумовлює включення до превентивних програм чітко сформульованих заходів, строків виконання, визначення відповідальних за їх реалізацію;

·                   принцип реалістичності передбачає соціальний зміст заходів превентивного виховання, який полягає в оптимізації форм і методів, спрямованих на розвиток адаптаційних якостей цільових груп, зобов'язує за наявності необхідних кадрових, матеріальних, фінансових та інших ресурсів включатись до профілактичних програм;

·                   принцип етичності забезпечує моральні основи превентивної діяльності, відображає її гуманний характер, опору на позитивний потенціал особистості, збереження конфіденційності, поваги та інших дієвих умов взаємодії з цільовими групами у процесі превентивного виховання.

7. Очікувані результати

Створення в Україні пропонованої оптимальної структурної системи превентивного виховання сприятиме:

–                  активізації діяльності вітчизняних науковців, спеціалістів, консультантів, практичних працівників у дослідженні і вирішенні проблем превентивного виховання;

–                  залученню освітніх, медичних, соціальних та правоохоронних закладів та установ до вирішення проблем попередження правопорушень і злочин­ності, координації зусиль суб'єктів превентивної діяльності;

–                  посиленню тенденції до зниження вживання наркотиків, алкоголю, тютюну, ВІЛ-інфікованості, формування у молодого покоління позитивної мотивації на здоровий спосіб життя;

–                  зміні установок і моделей поведінки дітей і молоді "груп ризику";

–                  соціально-психологічній адаптації дітей і молоді, які мають життєві проблеми;

–                  збільшенню кількості волонтерів та осіб, які пройшли реабілітацію, для здійснення превентивної роботи.

8. Організаційно-науково-методична структура впровадження Концепції превентивного виховання складається із таких ланок:

·                   лабораторія Інституту проблем виховання Національної академії педагогічних наук України, яка виконує теоретико-методологічну, дослідно-експериментальну, інноваційну, науково-експертну та стимулюючу функції, встановлює ділові наукові контакти з відповідними структурами держав європейського та світового співтовариства, кафедрою превентивної освіти і соціальної політики ЮНЕСКО.

·                   відділ виховної роботи та захисту прав дитини Науково-методичного центру середньої освіти Міністерства освіти і науки України, який забезпечує і координує діяльність методичних служб галузі освіти на регіональному рівні у напрямку підвищення кваліфікації педагогічних працівників, їх професійної компетентності; координує дії державних та громадських організацій, причетних до проблем попередження та усунення асоціальних проявів у дитячому та молодіжному середовищі; організує та під науковим керівництвом лабораторії превентивного виховання проводить науково-дослідну та експериментальну роботу з розробки та впровадження інноваційних виховних технологій на базі навчальних закладів (загальноосвітніх, позашкільних, професійно-технічних, вищих);

·                   регіональні центри на базі обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти (залученими у міські та районні методичні служби), які виконують інформаційно-аналітичну та практичну функції, розробляють, узагальнюють і впроваджують інноваційні технології, інтерактивні методики та сучасні форми роботи з превентивного виховання, адаптують вітчизняний та зарубіжний досвід до регіональних умов, здійснюють підготовку та перепідготовку працівників освітньої галузі шляхом проведення курсів, проблемних семінарів, спецкурсів, семінарів-тренінгів та інших;

·                   науково-дослідна лабораторія інноваційних виховних технологій Міністерства освіти і науки України на базі кафедри теорії і методики виховання Рівненського державного гуманітарного університету та інші науково-дослідні підрозділи вищих навчальних закладів, які виконують функції науково-методичного забезпечення дослідницької роботи, модернізації змісту превентивної освіти та виховання; беруть участь у підготовці спеціалістів різних галузей (педагогів, психологів, лікарів, соціологів, юристів, працівників правоохоронних органів, громадських організацій) з проблем попередження асоціальних проявів у дітей і молоді, формування позивної мотивації на здоровий спосіб життя та з інших питань, які є пріоритетними та забезпечують економічний, духовний розвиток суспільства і держави, її національну безпеку;

·                   засоби масової інформації, які активно співпрацюють у напряму розкриття проблем морального занепаду у молодіжному середовищі, дитячого та підліткового алкоголізму, тютюнокуріння, наркоманії, проституції та активної пропаганди здорового способу життя, досвіду навчальних закладів, окремих вчителів, органів учнівського самоврядування, батьків, які ефективно та результативно впливають на становлення особистості молодої людини, протидіють деструктивній поведінці у дитячому та молодіжному середовищі, а саме, і в першу чергу, на сторінках журналів ”Світ виховання”, ”Позакласний час плюс”;

·                   експериментальні навчальні заклади різних типів та рівнів акредитації, що є базою для ведення науково-дослідної роботи, практичної реалізації наукових ідей і методичних розробок щодо здійснення превентивної освіти і виховання

9. Фінансово-матеріальне забезпечення превентивної діяльності здійснюється за рахунок державних бюджетних асигнувань, коштів місцевого бюджету; благодійних внесків; доходів від підприємницької діяльності, міжнародних фондів та організацій, проектів і програм.

Розробники Концепції превентивного виховання дітей і молоді:

В.М.Оржеховська – доктор педагогічних наук.

С.В.Кириленко – кандидат педагогічних наук.